Синкретизм - це засвоєння аспектів однієї релігії іншою та їх перемішування

Біблія вчить, що існує тільки один Бог і тільки одна справжня віра. Але світ переповнений багатьма релігіозними системами.

Коли ізраїльтяни завоювали Ханаан, Господь попереджав їх, щоб вони знищили всіх ідолів, всі паганські висоти та капища. Поклоніння чужим богам розцінювалося як духовний перелюб. Незважаючи на те, що ці речі були суворо заборонені законом Божим, ізраїльтяни, живучи серед хананеїв, завжди відчували спокусу поклонятися їх богам і святиням. Ізраїльський народ захотів навіть зробити собі зображення Самого Яхве.

Синкретизм був широко поширений у Римській імперії у перші століття нашої ери. Вчителі християнства вели неухильну боротьбу за збереження чистоти віри. Ця боротьба закінчилася перемогою християнського вчення. Були вироблені класичні формули символу віри, що стосуються Трійці та Боговтілення. У міру поширення християнства серед інших народів, подібні ситуації виникали постійно – біблійне вчення змішувалося з паганськими традиціями.

Писання суворо засуджує зло ідолопоклонства. Шанувальники ідолів потрапляють у рабство марних упереджень. Апостол Павло каже, що через ідолів діють демони, перетворюючи їх на реальну духовну загрозу.

«...те, що в жертву приносять, «демонам, а не Богові в жертву приносять». Я ж не хочу, щоб ви спільниками для демонів стали. Бо не можете пити чаші Господньої та чаші демонської; не можете бути спільниками Господнього столу й столу демонського. Чи ми дратуватимем Господа?» (1-е Кор 10:10-22).

Спілкування з ідолами не проходить для людей без шкоди. Хоча сучасна культура й прихильно ставиться до релігійного синкретизму, а також до різних форм чаклунства та окультизму, за допомогою яких люди сподіваються заповнити свій духовний вакуум, біблійні застереження проти ідолопоклонства (у будь-якому його вигляді) мають бути міцно закріплені в серцях віруючих

Слово сатана - означає "противник, ворог Бога і Його народу". Також сатані даються назви, що розкривають сутність його особистості, а саме: диявол від грец. "Діаболос" ( "обвинувач"), "Аполліон" (руйнівник, спокусник), злісний, лукавий, втілення злості, люті і жорстокості, спрямованих проти Бога і проти тих, кого Бог захищає Своєю любов'ю.

Сатана, будучи затятим ворогом Христа, є ворогом всіх християн. Він прагне відшукати їх слабкі місця, направити їх активність у невірному напрямку, підірвати їх віру і надію. Сатану слід сприймати серйозно, оскільки підступність і хитрість роблять його небезпечним. Але не потрібно впадати у крайнощі та боятись, усвідомлюючи все це. Адже "Той хто в нас, більше того хто в світі". Христос переміг над дияволом - і християни теж перемагатимуть над ним, якщо протистануть йому, озброївшись Словом Божим.

""Будьте тверезі, пильнуйте, тому що супротивник ваш – диявол, ходить, мов ривучий лев, що шукає, аби когось поглинути. Чиніть спротив йому твердою вірою ..." (1Пет.5: 8-9).… " (1Пет.5:8-9).

Сатана - творіння, його природа надлюдська, але не божественна. Він володіє великими знаннями і величезною силою, але він не все знає і не всемогутній, він не всюдисутній, і він, в кінці-кінців, вже переможений бунтівник, який має сили не більше ніж Бог дозволяє йому мати. До того ж, він уже засуджений до смерті в озері вогняному.

Демони (чи біси) - це ангели, що занепали, безсмертні створіння, служителі сатани. Вони прилучилися до повстання сатани, були вигнані з небес і нині чекають останнього суду. Їх думки постійно направлені проти Бога, добра, істини. Рівень та інтенсивність прояву демонічних сил у людях за часів Христа були вищі, ніж у будь які інші періоди. Поза сумнівом, це було частиною відчайдушної битви, у якій сатана намагався захистити своє царство від наступу на нього Христа.

Писання показує, що демони мають знання і силу, використовують у своїх цілях фізичні й душевні недуги людей, заподіюючи їм величезні муки. Демони визнають і бояться Христа, підкоряючись його владі (Послання Якова 2: 19). Знаючи, що влада на небі і на землі належить Ісусові Христу, демони використовують тонкі стратегічні методи впливу на людей, такі як обман людей і позбавлення їх мужності. Демони роблять це найрізноманітнішими способами.

Вони також можуть заподіяти немало неприємностей і відродженим душам, але не можуть перешкодити Богові врятувати Його обраних, не можуть вони й уникнути призначених їм у кінці часів вічних мук. Ісус Христос у роки Свого земного служіння звільняв людей, що стали їх жертвами. Таку ж владу Він дав і своїм учням.

"А тих, хто вірує, супроводити будуть ознаки такі: в ім'я Моїє демонів будуть вигонити." (Мар.16:17).

Чаклунство (магія, екстрасенсорика тощо) суворо заборонено Богом.  Це прояв гордості гріховної людини і бажання самостійно, без Бога, впливати на різні сфери життя, як свого, так і чужого. Чаклунство – це свого роду рабство, яке руйнує насамперед життя того, хто цим займається.  Такі люди добровільно підкоряються силам темряви.  Як би красиво не називалися магічні ритуали: біла магія (вони називають її доброю, на добро), приворот коханого тощо, - чаклунство завжди діє на зло.  

Чаклунство може впливати на інших людей. Але це відбувається лише у випадку, якщо людина немає Божого захисту. Біблія каже: "не станеться тобі зло, і виразка не наблизиться до оселі твоєї; бо Своїм ангелам заповідає про тебе — охороняти тебе на всіх шляхах твоїх (Псалом 91:10-11). При цьому важливо розуміти, що є умова, яка забезпечує нам захист Божий – треба довірити своє життя Богу, свідомо прийняти рішення жити під Його покровом та захистом. "За те, що він полюбив Мене, врятую його; захистю його, бо він пізнав Моє ім'я. Покличе до Мене, і почую його; з ним Я в скорботі; врятую його і прославлю його, довгою днів насичу його, і явлю йому спасіння Моє" (Псалом 91:14-16).

Довіривши свою безпеку Богу, віруючий перестає боятися та турбуватися. Бог дає нам все, що потрібно для успішного та благочестивого життя. "Хто живе в помочі Всевишнього поселиться в покрові Бога небесного. Скаже Господеві: Ти мій помічник і моє пристановище, мій Бог, я надіятимуся на Нього!»" (Пс 91:1-2).

У Новому Завіті пекло розглядається як кінцеве місцеперебування тих, хто буде засуджений до вічної погибелі на останньому суді.

Пекло вважається місцем смерті та страждань, де "плач і скрегіт зубів" (Матфія 13:42) і "де черв'як їх не вмирає і вогонь не вгасає" (Марка 9:44). Людина, навічно відлучена від Бога, занурюється у непроглядну темряву в пекучому полум'ї вогню.

Яким би ми собі не представляли пекло, живучі на землі, воно буде набагато жахливішим і страшнішим. У пекло потрапляють ті, хто чинив Богу відкриту непокору, хто був прихильний до гріха, який Богу огидний. Пекло - це особистий вибір людини. Ті, хто виявиться там, зрозуміють, що вони самі засудили себе до нього, полюбивши темряву більш, ніж світло, вирішивши не визнавати Творця своїм Господом. Такі люди вважають за краще гріховну "свободу", ніж праведне самозречення. Вони відкидають Бога, Який створив їх.

Бог не приховав від людства, що є пекло і є рай, і, з цієї точки зору, пекло представляється проявом Божої поваги до людського вибору. Кожен отримує те, що сам обирає: або завжди бути з Богом, або назавжди залишитися без Нього. Ті, хто знаходитиметься у пеклі, будуть знати не тільки те, за які справи вони там опинились, але й те, що вони самі обрали для себе цю долю.

Біблія вчить нас цінувати і з вдячністю приймати Христову благодать, яка одна може врятувати нас від пекла. Бог милостиво піклується про нас, Він не бажає "смерти грішника; але щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив" (Іезекііля 33:11).