Назорей – відокремлений виключно для Бога.

Це особливий вид добровільного посвячення Богові. Людина давала цю обітницю на певний період часу, протягом якого заборонялося їсти й пити все, що проходило стадію бродіння, а також зістрігати волосся або голити бороду. Протягом всього періоду дії обітниці назорей мав уникати будь-якого контакту з нечистотою. Якщо щось порушувалося, то потрібно було принести певні жертвоприношення, обстригти голову і знову почати період незорейства, так як попередні дні пропали через порушення, і назорейство його осквернено. Такі обітниці іноді давали батьки за своїх дітей, присвячуючи їх життя Господу. (Числа 6, Суддів 13:7, 1 Самуїла 1:11).

Назореями були Самсон, Самуїл і Іван Христитель. Ісуса Христа Писання також називає Назарянином. (Мар.10:47, Діян. 3:6).

Ці люди винні не в тому, що відкинули Спасителя, про Якого вони й не чули, а в тому, що не повірили в те, що могли знати про Бога.

У посланні до Римлян 1:18-21 апостол Павло дає відповідь на це питання.

"Бо гнів Божий відкривається з неба на всяку безбожність і несправедливість людей, які правду спиняють несправедливістю; тому що те, що можна відати про Бога, їм явне, бо Бог їм об'явив; невидиме ж його, після створення світу, роздумуванням над творами, стає видиме: його вічна сила і божество, так що нема їм оправдання. Бо, пізнавши Бога, не як Бога прославляли або дякували, але осуєтились у своїх мудруваннях, і притемнилося їхнє нерозумне серце"

Павло пояснює, що люди йдуть у загибель не через те, що позбавлені достатньої інформації, але через те, що бачачи світло, вони тим не менш відмовляються від нього! Те, що можна знати про Бога через споглядання творіння, Він явив їм. Бог не залишив їх без одкровення про Себе.

Творіння не може з'явитися без Творця. Твір мистецтва вимагає наявності художника, будівля не побудується без архітектора. Дивлячись на космос, сонце, місяць і зірки, будь-хто може зрозуміти, що є Бог. У створенні світу для всіх нас були відкриті дві невидимі Божі якості: Його вічна сила і Божество, тобто Божественність. Вони відкривають нам Бога як Особистість, повну слави, а не просто як якусь вищу Істоту, оскільки Його вища Сутність і так не підлягає сумніву.

Отже, можна сказати, що язичникам, які не чули Благої Звістки, немає вибачення. Бог відкрився їм в Своєму творінні, але вони не відповіли на Його одкровення. Тобто, ці люди винні не в тому, що відкинули Спасителя про Якого вони й не чули, а в тому, що не повірили в те, що могли знати про Бога.

Люблячий Господь береже вірних Йому людей і всіляко оберігає їх від зла. Він хоче, щоб ми зростали в пізнанні Його істини, тому що інакше ми можемо загинути. Біблія говорить так: "Народ мій гине через брак знання" (книга пророка Осії 4 розіл, 6 вірш).  

Не так давно у пресі і виступах деяких релігійних лідерів з’явилися побоювання, що номер ідентифікації особистості, який введений на території країн колишнього СРСР з метою внесення в електронну базу даних всієї інформації про людину, є числом диявола з книги Одкровення (читайте Одкровення, розділ 13, вірші 15-18). Наведемо цей уривок:

Дано йому надати дух в образ звіра, щоб і говорив образ звіра і діяв так, аби, скільки їх не поклоняться образові звіра, були повбивані. 

І заподіює всім, малим і великим, і багатим і вбогим, і свобідним і невільникам, щоб дано було їм клейно на руку їхню праву або на чола їхні;  

щоб жоден не міг купити чи продати, крім того, хто має клейно, ім’я звіра або число імени його. 

Тут є мудрість. Хто має розуміння, той нехай злічить число звіра, бо це – число людське, і число його 666.  

Давайте розберемося, про яке зображення (знамено, клеймо) тут йдеться. У цьому місці Біблії говориться про образ (подобу, постать) звіра і про те, що всякий, хто не буде йому вклонятися буде вбитий, а тим, хто буде вклонятися цьому образові (подобі, постаті) звіра, покладене буде це зображення (знамено, клеймо). У цьому ж розділі (главі), у 8 вірші говориться наступне:"Поклоняться йому всі, що мешкають на землі, чиї не записано імена в книзі життя в Агнця заколеного, від заснування світу".

Розмірковуючи над цими та іншими віршами Слова Божого, можна зрозуміти, що головне тут це не фізичне зображення (знамено, клеймо) на їхньому тілі, а поклоніння звірові. 

Під звіром, образом (подобою, постатю) звіра і драконом у Біблії мається на увазі – диявол (сатана) і його нечисті духи – демони. Поклонятися сатані – це означає виконувати те, чого хоче він. А диявол хоче:"красти, вбивати та нищити", він шукає, кого б поглинути (1 Петра 5: 8). Людина, яка грішить і не кається, виконує роботу диявола і саме таким чином поклоняється сатані. Тому грішники мають зображення (знамено, клеймо) диявола-звіра, навіть не усвідомлюючи цього, тому що зображення (знамено, клеймо) звіра – духовна річ, воно знаходиться не на тілі, а у дусі людини. 

Поняття: продавати і купувати дуже тісно пов’язані з поняттями: хитрість, вміння досягти вигоди собі за рахунок інших, віддати гірше, а отримати краще. В ті часи, коли писалася книга "Одкровення" саме такі риси були притаманні людям, які займалися торгівлею. Подібні риси характеру ми бачимо і сьогодні у тих, хто любить грішити: себелюбство, егоїзм, ненависть до добра– це і є зображення (знамено, клеймо) образу (подоби, постаті) звіра, як про це йдеться в написаних вище віршах Біблії. Дійсно, багато і багато зараз беруть таке зображення (знамено, клеймо) і тому їхніх імен немає в книзі життя Господа. 

На тих людях, які шукають Бога, які покаялися у гріхах, народилися згори і прийняли Ісуса Христа в свій дух, лежить інше зображення (знамено, клеймо)– зображення (знамено, клеймо) Божої любові. Адже недарма таких людей називають християнами – послідовниками Христа. Їхні імена записані в Книзі Життя у Бога. І таких людей дуже ненавидить диявол.

Тому, виходячи з того, що ми вже сказали, людина може відмовлятися від ідентифікаційного номеру, і при цьому грішити без страху Божого. Такій людині, нехай і без номеру – прямий шлях до пекла. Але людина, яка хоч і отримала ідентифікаційний номер, але при цьому любить Господа і поклоняється Йому, записана в книгу Життя і буде завжди з Богом. Тому краще шукати спасіння у Бога і постійно молитися Йому.

Ті ж люди, які сіють паніку і страх, змушуючи відмовлятися від номеру і біоідентифікаціі, ведуть політичну гру. Адже ідентифікаційний номер допомагає простежувати прибутки людини. А приховувати свої прибутки вигідно тим, хто нечесно заробляє. Ось вони і намагаються на ґрунті релігійних інтересів обурювати розуми людей, які погано знають Слово Боже. Усякий же страх – не від Бога. Від Бога приходить любов, мир і спокій.

Коли в країні виникає надзвичайна ситуація і ворог реально загрожує життю й благополуччю людей, тоді всі ті, хто здатний до війни, мають піднятися на її захист.

В Біблії зустрічаємо багато прикладів, коли божі люди брали участь у війнах. Так, наприклад, вчинив Ісус Навін (Книга Ісуса Навіна 10:7-10), багато воював цар Давид (1 Самуїла 19:8) та інші царі. Ісус Христос також згадував про застосування зброї для захисту свого маєтку.

"Коли хтось сильний та озброєний пильнує свого двору, його майно в безпеці. (Луки 11:21).

Важливо пам'ятати, що Бог проти війни загарбницької, війни, де переслідуються користолюбні інтереси. У Біблії описується багато випадків, коли подібні "завойовники" були розгромлені, отримавши"що заслужили".

Звичайно ж, в будь-якій війні є жертви. І кожна людина, маючи вкладене в неї Богом бажання жити вічно, не хоче вмирати. Але якщо подивитися з іншого боку, то захищати слабких і немічних – це прояв любові Божої до них. І християнам слід бути готовими до цього. Адже сам Господь не пошкодував життя Свого, рятуючи нас від смерті. Він сказав:

"Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає" (Від Івана 15:13)

Бог обіцяє Свій захист під час військових дій також, як і в будь-якій іншій критичній ситуації. Від людини вимагається віра й надія на Господа.

"Нехай і облогою стануть проти мене, не настрашиться моє серце; нехай і війна настане проти мене, навіть тоді буду я уповати...." (Пс.27:3)

"Нехай і тисяча упаде біля тебе і десять тисяч праворуч від тебе, – до тебе не підійде. Ти лиш очима споглянеш – і кару грішників побачиш. Бо Господь – твоє прибіжище,'; Всевишній – твій захист" (Пс.91:7-9)

При спробі знайти відповідь на це запитання висловлюються різні погляди. Дехто вважає, що війна – це покарання за гріхи народу. Інші думають, що українцям потрібно просто змиритися та прийняти умови, які нав'язує РФ, бо так склалося історично. Багато різних думок.

Але що говорить Господь про війни? Читаючи Біблію, ми зустрічаємо багато згадок про війни. Деякі з них ініціював Сам Бог. Наприклад, Він приготував Своєму народові обітовану землю, але народ повинен був її завоювати (Вихід 23:27-33). У подальші віки  Ізраїль мав захищати дану Богом землю від усіх зовнішніх ворогів (1 Цар 30). Коли Божий народ відступав від Бога, їх спіткали військові невдачі - вороги спустошували Ізраїлеву землю. Божі пророки бачили у цьому результат Судів Божих (Єрем 25:14-28).

Однак у кожній битві ми бачимо Бога, Який бажає врятувати Свій народ. Результатом військових подій було поглиблення пізнання Бога та Його сили. Мислення людей змінювалося, люди поверталися до Божих принципів і, як наслідок – до мирного життя. 

Війни земні (матеріальні) дають нам розуміти, як відбуваються битви духовні. Тому що "наша боротьба не проти крові і плоті, але проти начальств, проти влади, проти мироправителів темряви цього віку, проти духів злості піднебесної" (Еф 6:12). У духовній війні також є ворог, проти якого ми боремося, є зброя, якою ми боремося. Ведучи духовну боротьбу, ми отримуємо свободу від грішних бажань і тим самим догоджуємо Богові. Тобто, настає момент, який ми можемо назвати словом "Перемога".

Чому Бог припустився війни в Україні? Є жорстокий ворог, який бажає "вбити, вкрасти і погубити" (Ін 10:10) безліч людських душ. Це дух зла, диявол. Він використовує при цьому земні способи ведення війни, використовує людей, представників певних країн, які генерують агресію. У сучасному світі Бог знайшов народ, який достатньо підготовлений, насамперед духовно, щоб протистояти такій агресії. Тому що будь-яка несвобода і підкореність злу заважає людям пізнавати Бога. Попри те, що бореться Україна, їй допомагає весь світ. Мислення людей змінюється, руйнуються стереотипи, всяка маніпуляція ворога розкривається. Люди звільняються, відкривається шлях до прийняття Божих принципів. Включається Біблійний закон сіяння та жнив: той, хто дає, обов'язково буде благословенний Богом.

Зараз ми, українці, просуваємось крок за кроком на цьому важкому шляху до перемоги. Не все так гладко виходить. Є безліч проблем, які ми навчаємось вирішувати в стресових воєнних умовах. Але ми віримо, що перемога обов'язково буде! Спочатку в дусі, в молитві, а потім і видимим чином. Ісус Христос мав битву з дияволом - і переміг! Згідно Біблії ми можемо наслідувати цю Божу Перемогу, використовуючи віру (дану нам Богом), повністю довіряючи нашому Господу та Спасителю. Адже Він прийшов для того, щоб "мали життя і мали з надлишком"

У 24 розділі 2-ї книги Царів розповідається історія про те, як цар Давид наказав своєму воєначальнику Іоаву провести перепис всього Ізраїля. Іоав став відмовляти царя, але "слово царя… перемогло". Коли народ був порахований, Давид зрозумів, що згрішив і став просити Господа про прощення. Бог запропонував йому на вибір одне з трьох покарань: або сім років голоду в країні, або три місяці Давид буде ховатися від переслідувань своїх ворогів, або три дні моровиці в народі. Давид обрав моровицю.

Може здатися, що Бог несправедливий, караючи народ за гріх царя. Але все пояснює перший вірш 24 розділу. "Гнів Господній знову запалав на Ізраїля, і намовив він через них Давида, говорячи: іди, перелічи Ізраїля та Юду." (2 Сам. 24:1). Виявляється, все почалося з гріха народу, на який запалав гнів Господній. І тільки після цього згрішив цар. Виходить, що дії царя відображають духовний стан його народу. Якщо народ грішить, то і цар починає робити неугодні Богові речі.

Біблія говорить, щоб ми (народ) молилися за своїх правителів:

"Отже, перш за усе благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів і за всіх начальників, щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості" (1-е Тим. 2:1-2)

Очевидно, ізраїльський народ не молився за свого царя й цим самим грішив перед Богом, за що його спіткала моровиця. Але той же самий цар Давид, будучи правителем богобоязливим, став кликати до Господа, і заступив свій народ від моровиці, принісши жертву Богові:"І збудував там Давид жертовник Господеві та приніс всепалення й мирні жертви. І Господь змилосердився над краєм, і пошесть усунулась від Ізраїля." (2 Сам. 24:25).

Апостол Павло закликає нас не противитися начальникам (які наділені владою в рамках Божих повноважень) і не засуджувати їх (що рівнозначно супротиву), але стежити за своїми вчинками, щоб ми самі не грішили перед Богом.

"Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була б від Бога; і ті, існуючі влади, установлені Богом. Тим то, хто противиться владі, противиться Божому велінню, а ті, що противляться, самі на себе суд стягають. Начальники бо страшні не тим, що добро, а тим, що зло чинять. Хочеш не боятися влади? Чини добро, і будеш мати похвалу від неї; вона бо - слуга Божий, тобі на добро. А як ти чиниш зло, то бійся, бо недарма меч носить; вона - Божий слуга, що відомщає і карає того, хто чинить зло" (Римл. 13:1-4).

Слово “субота” походить від єврейського слова "шабат", що означає: "припиняти будь-які дії", "відпочивати від чого-небудь". Суботою сьомий день назвали саме тому, щоб, виконуючи заповідь Божу, люди відпочивали.

З 1 і 2 розділів Біблії ми знаємо, що Бог творив Землю і всіх, хто живе на ній шість днів, а на сьомий день відпочивав. І Він заповів людям зберігати день сьомий, назвавши його суботою (Вих. 20:11, Вих. 31:13-16, Лев.16:31, Лев. 23:3, Втор. 5:12 і ін.).Зауважимо, що спочатку йшлося не про суботу, а про сьомий день. Слово субота походить від єврейського слова "шабат", що означає: "припиняти будь-які дії", "відпочивати від чого-небудь". Суботою сьомий день назвали саме тому, що люди відпочивали, виконуючи Божу заповідь. Неважливо, який це був день тижня, – головне, що це був саме сьомий день.

За біблійними переказами, субота призначається для того, щоб після шести днів роботи приділити час відпочинку, заспокоїтися після всіх справ і присвятити цей час особливому служінню Господові, згадуючи Його великі справи (Повт. Закону або Втор. 5:14-15). Як же потрібно шанувати суботу відповідно до Слова Божого? У книзі Ісаї 58:13-14 говориться:

"Коли ти в суботу стримаєш свою ногу, щоб у мій день святий твоїх справ не чинити, коли назвеш суботу: “Розкіш! Господній день святий і поважаний!” – і шануватимеш її, не йдучи в дорогу, покинеш твої справи та переговори, тоді в Господі ти знайдеш твою розкіш. Я повезу тебе на колісниці узвишшями країни і нагодую тебе спадщиною Якова, предка твого. Бо уста Господні так сказали"

Протягом усіх Старозаповітніх часів, сьомим днем шанували суботу, не розуміючи, як це правильно робити. Коли Ісус Христос зцілював хворих в суботній день, багато хто спокушався Його за це засуджувати (Мар. 3:2-4). Ісус знав, що субота була створена для людини (Марка 2:27-28), тому і в суботу творив добро (Матв. 12:12; Марка 3:4), звільняв людей від поневолення сатаною і зцілював їх. Тим самим Ісус показав, що Він є Той, Хто приносить людям істинний спокій Божий (Матв. 11:29).

Давня церква і церква перших століть подібно до свого Господа усвідомлювали себе вільними від виконання зовнішніх заповідей, оскільки підкоряли виконанню Божій волі не тільки один день на тиждень, але всі дні. Це дозволяло одним віруючим надавати особливого значення певним дням, а іншим вважати всі дні рівноцінними (Римл. 14:5-9). Днем християнського богослужіння з перших століть існування християнства замість суботи став перший день тижня, день неділі і явища воскреслого Господа (Івана (Йоана) 20:1,19,26). Він згадується в Новому Заповіті як день хлібоприломлення, проповіді (Дії (Діяння) 20:7,11) і відкладання пожертвувань (1 Кор. 16:2).

В даний час іудеї (юдеї), а також деякі християнські конфесії продовжують відпочивати і присвячувати час Богові в суботу.

Ми вважаємо, що потрібно дотримуватися суботи так, як це робили перші християни. Адже нас, народжених згори, дітей Божих, Він закликав жити за Новим Заповітом, а не за Старим. Згадуючи воскресіння Ісуса Христа саме в недільний день тижня слухаємо проповідь, робимо пожертвування, хлібоприломлення. І кожен день (а не тільки один раз в сьомий день) ми присвячуємо час, щоб молитися Господові, читати Біблію, допомагати і служити іншим людям. 

Ми благословляємо Вас і бажаємо величезних успіхів в подальшому вивченні Слова Божого і наближенні до Бога. 

Все, що створив Бог – добро. Зло вторинне і прийшло в результаті гріхопадіння людини.

"Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром" (Римл 12:21)

"Злодій приходить тільки для того, щоб украсти, убити і знищити. Я прийшов для того, щоб мали життя і мали з надлишком" (Ів.10:10)

Все, що створив Бог – добро. Бог не творив зла. Добро первинне. Зло вторинне і прийшло в результаті гріхопадіння людини. Здорова людина – це добро. Хвороба – зло. Спочатку з’явилася здорова людина. Зло з’явилося як замах на існуюче добро. Простіше кажучи, зло – це недолік або відсутність того, що у тебе має бути.

Жорстока людина – зла, у неї недостатньо доброти. Хвороба – зло, тобто людині не вистачає здоров’я, яке у нього має бути. Злидні – зло, тому що людині не вистачає достатку. Лінь і безпечність – це зло, так як людині не вистачає мужності і твердості отримати професію або робити свою роботу.

Іншими словами, добро – це повноцінне існування того, що створив Бог. А зло – це збиток, недолік, тобто відсутність того, що Бог створив.

Коли ми звертаємося до вірша "Не будь переможений злом"–це означає: не погоджуйся на відсутність або недолік чого-небудь, але перемагай зло (недолік) добром, тобто надлишком. Ісус прийшов, щоб мали життя з надлишком і щоб дати нам перемогу. Перемога – це коли відсутність чого-небудь змінюється наявністю. Недолік любові, уваги і співчуття до ближнього, гнів, нарікання – зло. Ми покликані перемагати своє власне зло добром.

Коли не змінюючи себе, ми будемо вимагати, щоб у світі тріумфувала справедливість і щоб світове зло зникло, Господь нам скаже: "Покайтеся і почніть з себе".

Згідно Євангелія від Марка 3:21-30 можна сказати, що людина хулить Духа Святого, коли вона настільки зробила жорстоким своє серце через гріхи, що навіть бачачи ті благі справи, які Бог творить, відмовляється визнати в цьому Божу руку і віддавати Славу Богові. Їй легше приписати такі справи кому і чому завгодно, навіть дияволу, тільки не Богові.

Така людина засліплена гріхом і її розуміння істини перекручене. Божі заклики для неї залишаються марними, вона відмовляється їх прийняти і послухатися. Через це вона не може покаятися, а, значить, і не може бути прощена.

У розділі 16 Євангелія від Луки Ісус Христос, розповідаючи притчу про невірного управителя і його пана, сказав: "І Я кажу вам: знаходьте собі друзів багатством неправедним, щоб вони, коли ви зубожієте, прийняли вас до вічних осель" (Лук. 16: 9). Як же це розуміти?

Під багатством неправедним тут розуміється все те, чим володіє людина в цьому світі. До такого багатства належать не тільки гроші, але й таланти, взаємини з людьми, здоров'я тощо. Все це ми не заробили самі. Наш Господь Бог дав нам це. Багато людей, які володіють подібним "багатством", не служать своєму Богу, не вірять Йому, витрачають дане їм "багатство" без користі, будучи "невірними" управителями. 

Але є і ті, які зрозуміли, що джерело всього на землі для людини – Господь, і що Він вимагатиме звіт за все, що вони робили в земному житті. Вони використовують дане їм "багатство" на служіння іншим людям від імені Господа (діляться фінансами та іншим майном, допомагають сповнювати потреби інших, моляться за людей, показуючи любов Господа та інше).

Ісус каже, що таким людям, коли вони зубожіють (тобто перестануть покладатися на земне "багатство" або, можливо, закінчиться їхнє життя на землі), їм Господь Бог довірить духовне "справжнє" багатство - нестаріючі скарби небесні.

 

Притчу про таланти читаємо в двох місцях з Нового Завіту: Матвія 25:13-30 та Луки 19:10-27.

"Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли прийде Син Людський! Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одному він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, кожному за спроможністю його. І відійшов. А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, і набув він п'ять інших талантів. Так само ж і той, що взяв два і він ще два інших набув. А той, що одного взяв, пішов та й закопав його в землю, і сховав срібло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п'ять талантів, приніс іще п'ять талантів і сказав: Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, ось я здобув інші п'ять талантів. Сказав же йому його пан: Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого! Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: Два таланти мені передав ти, ось іще два таланти здобув я. казав йому пан його: Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого! Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: Я знав тебе, пане, що тверда ти людина, ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє... І відповів його пан і сказав йому: Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав? Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибутком своє. Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, буде плач там і скрегіт зубів!" (Матвія 25:13-30)

Хазяїн рабів у цій притчі - це Господь. Раби - це всі люди, що живуть на землі. Таланти (або міни в Євангелії від Луки) - це дари, які Бог дав людям. Це їх здатності, вміння, таланти, знання, пізнання про Бога, матеріальне майно, гроші, влада. Різні люди наділені по-різному залежно від того, як вони можуть всім цим скористатися. Бог, як і цей пан, очікує, що ми, перебуваючи тут на землі, використовуватимо ці таланти для розширення Божого царства, для того, щоб замість зла цього світу принести добро. Повернення пана - суд Божий. Ті, хто вірно служили Богові, виконували Його волю, користуючись тим, що у них є, отримають нагороду. Той раб, хто зарив талант у землю, злякавшись пана - людина зі спотвореним, хибним уявленням про Бога, який не знає Божих шляхів і тому не піклується про те, щоб зробити щось корисне для Бога. Він не використовує свої "таланти" для Господа. Тому його доля у вічності буде без Бога. А без Бога як у цьому житті, так і у вічності - муки, плач і скрегіт зубів.

"Жати, де не сіяв і збирати там, де не розсипав" - означає дивовижну Божу здатність обертати зло на добро. Ворог роду людського - диявол приніс зло в життя людей ("посіяв кукіль"), але Бог здатний обернути будь-яку ситуацію для порятунку людей і для користі Свого Божого царства, тобто пожинаються, збираються добрі речі.

Прикладом тому може служити історія, як начальник над митниками Закхей після зустрічі з Ісусом прийняв рішення роздати половину маєтку свого жебракам, а тим, кого він скривдив, віддати вчетверо. Його багатсво було нажито нечесно, диявол посіяв у його душі багато зла. Але зустріч з Ісусом змінила серце Закхея, і він приніс плід набагато більший, ніж посіяне ним зло.