Як часто таке буває у житті? Смерть коханої людини, батьків... той, кого ви любили, полюбив іншу.... втрата довгоочікуваної дитини, улюбленої роботи... зруйнований будинок від ворожої ракети... Ми покладаємо надії на людей, мріємо про мирне та спокійне життя, але в результаті отримуємо розчарування. "Навіщо далі жити? Який сенс? -думаєте ви
Чи відбувалися такі події з вами? Події, які завдавали неймовірного болю, а часом і небажання жити?
Чому це відбувається і як ми повинні реагувати, щоб повернутися до нормального життя і не поринути у депресію (або, навпаки, вийти з неї, якщо ми до неї потрапили)? Ніхто не застрахований від хворобливих переживань та втрат. Люди, які не знають Божого Слова, після таких подій у більшості випадків так і не можуть заспокоїтись, якщо, звичайно, не зустрінуться реально з Христом, який дає життя і свободу від будь-якого рабства. Божий противник, диявол, докладає багато зусиль, щоб продовжувати тримати людей у незнанні та рабстві, тому що він "прийшов вкрасти, вбити та погубити". У той час як Ісус прийшов, щоб ми мали життя і життя з надлишком.
Але чому ж це відбувалося зі мною? Може, я не заслужила, недостойна чи Бог любить мене менше за інших? Такі думки зазвичай посилає ворог, щоб віддалити нас ще далі від нашої свободи. Але істина в іншому – жертви Ісуса Христа було достатньо, щоб пробачити нам будь-який гріх, який ми сповідуємо перед Ним. Він є любов, тому не може любити когось більше, а когось менше. У Ньому немає ні тіні змін, Він завжди залишається вірним Своїм словам. Він зробив усе для нас, щоб ми мали в Ньому всю повноту (тобто все, чого ми потребуємо) для духу, душі та тіла. І нам це не коштувало нічого порівняно з тим, що довелося зробити Христу. Ми все це отримуємо даром, завдяки Його милості та доброті. Але як багато людей продовжують жити у рабстві диявольських кайданів через свої думки та слова – ми постійно подумки повертаємося до минулого і не бажаємо відпустити його.
Бог має найкраще для вас! І це не порожні слова, якими я намагаюся вас надихнути чи мотивувати, щоб Ви протрималися ще якийсь час на плаву. Я говорю про практичне Євангеліє, застосовуючи яке Ви матимете вихід і рішення в будь-якій ситуації. Це те, що допомогло мені пройти "долиною смертної тіні".
Спочатку я втратила батьків. Особливо було важко з мамою (це сталося, коли я вже була у Христі). І всі молилися, але вона не зцілилася. Їй було лише 53 роки. Я росла без бабусь і дідусів і так мріяла, що мої діти матимуть їх… І, взагалі, я вважала, що мама померла дуже рано! Це була важка втрата для мого серця та душі, але я не нарікала. Я вже служила Господу і навчилася довіряти Йому та Його любові. Я вірила, що Бог все це оберне на благо, хоча зовні не було зрозуміло, як це станеться..
Зі мною залишився мій молодший брат, який був ще не влаштований у житті, і особливо сам нічого не хотів робити, залишившись без роботи. Мені довелося повністю взяти відповідальність за нього. Раніше це була лише матеріальна частина, а зараз я мала думати про все. Він не був "пай хлопчиком", тому було нелегко.
У 33 роки я вперше полюбила, і це було взаємно. Ми думали про весілля, але наречений захворів і після тривалого лікування помер. Перед цим ми товаришували з ним 3 роки. Я була дуже засмучена, але на Бога не образилася. Я подякувала Богу за все, те добре, що я отримала через ці взаємини.
Я навчилася за все дякувати Господу, знаходячи добре в гіршому. Шлях моєї духовної та душевної відбудови ускладнився тим, що я не послухала пастора і взяла на себе відповідальність доглядати напівпаралізовану маму свого нареченого, т.к. їй було всього 53 роки, і я захотіла допомогти їй підвестися. Це був тяжкий досвід. Тому що важко допомогти тому, хто не хоче нічого робити, щоби щось змінити. Це був ще один важливий, але дуже тяжкий урок життя. Бажаючи комусь допомогти, ми не повинні брати на себе більше, ніж ми можемо знести. Тому що Бог не дає понад силу. Ми не маємо права вирішувати за іншу людину, що для неї краще, нав'язуючи свою волю (навіть якщо вона дуже гарна). Ми можемо лише молитися за волю Божу.
Перш ніж взяти на себе відповідальність за іншу людину, моліться і запитуйте Бога, чи є на те Божа воля. Тому що часто з найкращих спонукань ми можемо потрапити до пастки ворога, яку самі собі побудували. Не всі гуманні бажання добрі для нас, віруючих. Напевно, не всі зможуть погодитись зі мною, маючи свою думку. Але люди, які шукають, перш за все, як догодити Богові, повинні у всьому радитись з Господом.
Я ж усе вирішила самостійно, не давши Богові жодного шансу. Пастор радив не робити так, оскільки я була у повному служінні, але я не послухалася, тим самим згрішивши перед ним і Богом. Справа в тому, що служачи Богу, я дуже часто грішала проти свого тіла тим, що я або зовсім не відпочивала або відпочивала дуже мало. Думала, що не потребую цього, адже стільки справ у Царстві Божому. У мене було дуже багато різних відповідальності – я любила працювати. Але настав момент істини.
Бог не дарма показав нам приклад, як треба розподіляти свої сили. У Біблії говориться: «І здійснив Бог до сьомого дня справи Свої, які Він робив, і спочив у день сьомий від усіх діл Своїх, які робив» (Буття 2:2). Інколи людина думає, що вона розумніша за Бога! І потрібний час, щоб людина побачила свою неправоту. Проте для деяких таке уповільнення має дуже тяжкі наслідки. І все одно, людина не бачить своєї провини, а намагається звинуватити інших у тому, що з нею відбувається. Людина за своєю егоїстичною природою хоче сама приймати рішення, але не бажає відповідати за наслідки, на жаль. Я ж знала, що окрім мене ніхто не винен у моєму стані, тож згодом я залишила служіння, щоб відновлюватися. Але ви розумієте, що доглядаючи важко хворого, який не бажає нічого робити для свого здоров'я, я не відновлювалася, а заходила ще у великі проблеми, тільки до фізичної немочі стала додаватися, духовна і душевна. Ось що означає нехтувати порадою пастора.
Багато хто не надає великого значення духовній владі. Вона дана нам не на руйнування, а для нашого зміцнення, хоча методи, як це діє, нам можуть бути і не зрозумілі. Лідери стоять вище за нас духовно і їм більше відкрито, ніж нам. Вони поставлені для Вашого блага. Якщо у чомусь треба упокорюватися, змінюватись, довіряйте Богові, який поставив над Вами цю владу, бо вона на благо, а не на зло.
Скільки разів людині треба "розбити лоба, впасти, набити синців", щоб навчитися послуху? Біблія каже: «хоча Він і Син, однак стражданнями навик послуху» (Євреїв 5:8), «Отже, як Христос постраждав за нас плоттю, то і ви озброїтеся тією самою думкою; бо хто страждає тілом перестає грішити» (1 Петра 4:1). Бог, створивши людину за своєю подобою, дав можливість людям вибирати і, відповідно, пожинати плоди свого вибору.
Якби людина не відсмикувала руку, випадково доторкнувшись до розпеченої плити, то отримавши опік, вона могла б померти. Так діє інстинкт самозбереження. Але в одному випадку він допомагає, а в іншому може нашкодити, бо людина не бажає болю. Але неможливо зцілити абсцес, не прочистивши рану. У зв'язку з тим, що Бог святий, а людина має гріховну природу, для вирішення будь-якого питання щодо Слова нам потрібно померти в чомусь для себе, щоб довіритися Богу і Його Слову. Але не всі хочуть. А іншого шляху просто нема!
Милість Божа виявилася до мене в тому, що ця ситуація не зруйнувала мене, завдяки тій основі, яка була закладена в моєму житті, і, зрештою, Бог дав Свій вихід і рішення по милості Своїй та доброті. Але після цього треба було ще довго відновлюватись.
У деяких аспектах я ще продовжую відновлюватися. Але завдяки моїй довірі Богові в інших питаннях, Бог благословив мене через час добрим чоловіком. Хоча, коли я проходила "крізь долину", неодноразово приходила спокуса вийти заміж. Була своєрідна атака диявола, щоб я вийшла заміж не з волі Божої. І в цьому питанні мені знову допомогла моя духовна влада. Коли ти у чомусь своєму довго варишся, то часто неправильно бачиш. Тому з особистого досвіду раджу Вам у важливих рішеннях життя питати поради у духовної влади та прислухатися до думки людей свого близького оточення (тобто «мати свідчення від зовнішніх»). Будьте готові почувши їх, відповідно відреагувати, щоб не зробити страшної помилки.
Не приймайте життєво важливих рішень на духовному та душевному спаді, бажаючи отримати якусь допомогу та полегшення, інакше ви потрапите ще до більшого рабства! Це не загроза, а попередження, народжене в «горнилі страждання».
Ну ось, я одружена, все добре і можна розслабитися. Але ворог не спить, а будує нові підступи на шляху як "вкрасти, вбити і занапастити". У 6,5 місяців я втратила свого первістка, мрію життя. Я готувалася стати мамою ще з 7 класу, читаючи різну літературу... І що я мала робити? Депресувати, ображаючись на Бога, лікарів (я лежала на збереженні, вони мені відразу пропонували аборт, тому що у мене дуже піднявся тиск, і вони сказали, що я можу постраждати). Ми молилися і довірились Господу. Але, на жаль, дитина загинула всередині через пуповину, тиск перетискав її і не надходило харчування, дитина крутилася і заплуталася в пуповині. Майже кожна нормальна жінка, яка чекає на дитину, через це відчуває сильний стрес... Тільки у Бога є рішення на цю ситуацію. Тому що Він Сам втрачав найдорожче...
Тільки в Ньому ми зможемо знайти відповідь, втіху, допомогу та вихід. Повірте, це не просто слова, це вже досвід життя у ходінні з Богом. Дуже часто людям неправильно подають Євангеліє, говорячи, що з Богом у Вас не буде проблем. І люди, маючи неправильний настрій, не вміють проходити випробування життя. Бог не обіцяв життя без проблем, Він обіцяє допомогу під час випробувань і дає своє рішення.
Смиренний, слухняний син чи дочка йдуть за Богом, коли добре і коли дуже тяжко. Як казав Йов: Невже добре ми прийматимемо від Бога, а злого не прийматимемо? У всьому цьому не згрішив Йов устами своїми. (Іов 2: 10). Наша їжа не складається з одних тортиків і солодкого - вони, хоч і смачні, не містять корисних для здоров'я речовин і тому їх вживання не гарантує нам довгого та щасливого життя. Крім того, солодке швидко набридає. Не вся їжа, яка корисна, нам подобається, але той хто хоче мати здорове життя змінює свої смаки та звички, щоб жити повноцінним життям до 120 років.
Як ви думаєте, Бог знав про те, що станеться? Знав! І який же Він дав вихід? Увесь час, поки я лежала в реанімації (протягом 2 тижнів), Дух Святий вранці будив мене на молитву. І я насолоджувалась прекрасним спілкуванням зі Своїм Батьком, перебуваючи в обіймах Батька, Його любові, отримуючи підбадьорення, втіху, підтримку, тоді як лікарі лише загрожували своїми діагнозами. Я ж весь цей час перебувала у світі, спокої та радості.
Звичайно, момент, коли я перестала відчувати серцебиття дитини, був час духовної боротьби та молитовної підтримки. У цій ситуації я вчинила як Давид, доки можна було щось змінити, я молилася і чекала. Коли сталося те, що змінити не можна, прийняла у смиренні, сподіваючись на Бога, що якщо Йому завгодно, щоб я стала сучасною Саррою, то я згодна (просто мені вжебуло 39).
Але я вірю, що для Бога немає нічого неможливого! І те, як Він вивів мене з цієї кризи, це просто диво. Але якби я не мала цієї близькості з Богом у молитві, я потрапила б у мережі ловця, як і багато інших. Так що я підбадьорюю Вас кохані, з Богом можливо все! Ми переможці у Христі Ісусі, це так і Амінь! Що допомогло мені пройти все це – впевненість у Його любові – не на рівні розуму, а на рівні пізнання. Якщо ми затверджені в Його любові до нас, будь-які шторми нам не завадять! «Я все можу в Господі, що зміцнює мене, Ісусі Христі».
Якщо ви все ж таки втратили сенс життя, значить ви будували на невірній основі (Мф.7:25-27) «і пішов дощ, і розлилися річки, і повіяли вітри, і кинулися до дому того, і він не впав , тому що заснований був на камені. А кожен, хто слухає ці слова Мої і не виконує їх, уподібниться до людини безрозсудної, яка збудувала свій дім на піску; І пішов дощ, і розлилися річки, і повіяли вітри, і налягли на той дім. і він упав, і було падіння його велике.
Покладайте свою довіру на Господа, будуйте на єдино вірній основі – Ісусі Христі, який є Слово, і все, що у Вашому житті не за Словом - викорініть у послуху Христу. Щоб не сталося, ніколи не здавайтеся! Дозвольте Богові сказати останнє слово, упокорюючись під Його міцну руку. Ми вже не Свої, ми є храмом Святого Духа. Шукайте ж найперше Царства Божого та правди Його, і це все додасться вам. (Матв.6:33).
"Кожен цвіркун знай свій припічок! .." - нестямно кричала вчителька, яка намагалася поставити на місце занадто допитливу дівчинку. Пам'ятаю, ця фраза дуже сильно збентежили мене. Про що мова? Цвіркун, припічок ... А коли зрозуміла, я ледве вийшла з-під хвилі обурення і відчаю. Оскільки народну мудрість процитувала завуч школи, шановний педагог, її словам треба було б вірити, але чомусь все всередині протестувало! Як довести вчительці, що я не цвіркун і не хочу все своє життя безвихідно сидіти на якомусь там припічку?!
У Біблії описані життя двох жінок - Лії та Рахілі, які були були рідними сестрами. Обидві вони були одружені з біблійним патріархом на ім'я Яків. Яків кохав Рахіль більше, ніж Лію. Але Рахіль заздрила сестрі своїй, що та народжувала чоловікові дітей, а вона - ні. Біблія розповідає, що був у житті Рахілі момент, коли вона віддає ніч, яку могла провести з чоловіком, сестрі Лії в обмін на мандрагорові яблука, які та мала (Бут.30: 14-16). Пізніше, коли Яків з родиною залишає тестя, Рахіль викрала ідолів свого батька (Бут. 31: 19).
"Ученики Иисуса сели в лодку... теперь лодка была уже далеко от берега. Лодку били волны, так как дул встречный ветер. В четвертую стражу ночи Иисус пошел по воде, и когда ученики увидели Его, то очень испугались. "Это призрак!" - закричали они в страхе. Но Иисус сказал им: "Это Я, не бойтесь!" В ответ Петр сказал: Господи! если это Ты, повели мне пойти к Тебе по воде. "Иди" - сказал Иисус. Петр вышел из лодки и пошел по воде к Иисусу. Но увидев, как сильно дует ветер, испугался, начал тонуть и закричал: "Господи! спаси меня."
З чого складається думка оточуючих про кожного з нас? Тут задіяно багато факторів, але найголовніший, на думку більшості психологів, - що ми самі думаємо про себе.
Рейки, рейки, шпали, шпали, їде поїзд запізнілий ... Ні, це не дитяча лічилки, це я їду пізно ввечері в метро і намагаюся читати, але щось настирливо давить на вухо і заважає зосередитися. Це біля мене стоять хлопець з дівчиною, і обоє торохтять без угаву про всяку нісенітницю: про погоду, про щось, що було вчора, мріють про завтрашній день ... І тут я розумію: ось вона, відповідь, на животрепетне питання «Куди пропадають чоловіки». Ви ще не зрозуміли, про що я? Зараз розкажу.
Измученный жизнью суровой,
Одного разу я почула проповідь на тему «Вікно душі - око». Почалася вона з Біблійного вірша: 
Дивлячись на кількість прислів'їв і приказок, народ в усі часи помічав, що у сусіда в саду яблука смачніші і більші, полуниця солодша, а трава - зеленіша. Який бажаний є заборонений плід! Як хочеться залізти в чужий сад і покуштувати оте яблучко ... Або повалятися на зеленій травичці – своя не така приваблива: суха, жовтувата ... І ми ліземо через паркан, рвемо одяг, лаємо злого сусідського пса - коротше, долаємо масу перешкод, і потім ... А самі знаєте, що потім.