Псалми 78 | Українська Біблія. Сучасний переклад УБТ 2023
1
Повчальна пісня Асафа. Прислухайся, мій народе, до повчання мого, — нахили свої вуха до слів із моїх уст.
2
Я відкриваю свої уста для приповісток, говоритиму про давні загадкові події, —
3
що ми чули і зрозуміли, що розповіли нам наші батьки.
4
Не будемо приховувати від наступних поколінь та від їхніх дітей, звіщаючи про славу ГОСПОДНЮ та Його силу, — про всі Його дивовижні діла, які Він учинив.
5
Він дав свідчення для Якова й встановив Закон в Ізраїлі, про який Він заповів нашим батькам, аби вони оголосили його своїм дітям,
6
щоб наступні покоління, — діти, які від них народяться, — знали те, що Він заповів нашим батькам, і так само сповістили своїм дітям,
7
аби ті покладали свою надію на Бога, не забуваючи Божих діянь, і дотримувалися Його Заповідей.
8
Щоб вони не стали такими, як їхні батьки, — родом непокірним і бунтівничим, — поколінням з нестійким серцем і невірним Богові духом,
9
як сини Єфрема. Озброєні луками, вони в день битви втекли.
10
Вони не дотримались Божого Заповіту, — відмовилися ходити в Його Законі,
11
забули про Його добродійства і всі Його дивовижні чудеса, які Він їм виявив,
12
Він звершував дивовижні діла перед їхніми батьками в єгипетському краю, на полі Цоан.
13
Він розділив море і провів їх, змусивши води стояти стіною.
14
Під хмарою Він вів їх удень і при сяйві вогню цілу ніч.
15
Він розколював скелі в пустелі й поїв їх, наче з великих безодень, —
16
виводив потоки зі скелі й пускав води рікою.
17
Але вони й далі продовжували грішити проти Нього, чинили опір Всевишньому в пустелі, —
18
свідомо випробовували Бога, вимагаючи бажаної для себе їжі.
19
Вони зневажали Бога, кажучи: Хіба Бог спроможний приготувати для нас їжу в пустелі?
20
Це правда, — казали вони, — що коли Він ударив об скелю, то хлинула вода й потекла потоками, але чи Він спроможний дати нам хліба, забезпечити Свій народ м’ясом?
21
Почув це Господь й обурився, — вогонь гніву запалав серед Якова, пронісся над Ізраїлем,
22
оскільки не повірили Богові, не довірились Його спасінню.
23
І все ж Він звелів хмарам на висоті, — відкрив небесні отвори
24
та дощем послав їм манну для їжі. Хліб небесний дав їм.
25
Кожен з них їв ангельський хліб. Він їм послав їжі вдосталь.
26
Бог підняв на небі східний вітер, силою Своєю порушив південний суховій
27
і посипав на них м’ясо, мов порох, і пернатих птахів, як морський пісок.
28
Накидав їх посеред їхнього табору, довкола їхніх наметів.
29
Вони їли й наситилися; Він задовольнив їхнє бажання.
30
Та своїх пристрастей вони не позбулися. Ще їжа була в них у роті,
31
як упав на них Божий гнів і знищив найвидатніших серед них й вразив молодь Ізраїлю.
32
Незважаючи на це, вони продовжували грішити, не довіряючи Його дивовижним діянням.
33
Тому Він допустив, аби їхні дні проминали в марноті, а їхні роки — в тривозі.
34
Коли Він знищував їх, вони Його шукали, — наверталися й ревно горнулися до Бога, —
35
згадували, що Бог — їхня Скеля, що Всевишній Бог є їхнім Викупителем.
36
Своїми устами вони підлещувалися до Нього, обманювали Його своїм язиком.
37
Їхнє серце не було щирим, — вони не берегли вірності Його Заповіту.
38
Він же у Своєму милосерді прощав їхні провини, не знищував їх, а часто стримував Свій гнів, не виявляючи Свого повного обурення.
39
Адже Він пам’ятав, що вони — лише тіло й подих вітру, який пролітає і не повертається.
40
Скільки разів вони повставали проти Нього в пустелі, засмучуючи Його в безлюдному краю!
41
Постійно спокушували, завдаючи образ Богові, Святому Ізраїлевому.
42
Не згадували про діла Його рук, — про той день, коли Він визволив їх з рук гнобителя, —
43
виявляючи в Єгипті Свої ознаки та Свої чудеса на полі Цоан.
44
Він перетворив їхні (єгиптян) ріки в кров, — зі своїх потоків вони не могли пити.
45
Наслав на них рої мух, які їх кусали, а також жаб, аби спустошували їх.
46
Він віддав їхній урожай гусені, — плоди їхньої праці — сарані.
47
Їхні виноградники знищив градом, а їхні смоківниці — памороззю.
48
Він віддав їхню худобу на пасовиськах під град, а їхні стада — блискавицям.
49
Зіслав на них полум’я Свого обурення, — нещадність в роздратуванні, — нашестя ангелів-губителів.
50
Він дав волю Своєму гніву, — не зберіг їх від смерті, а натомість прирік їхнє життя пошестям.
51
Він убив усіх перворідних у Єгипті, — первістків їхньої сили в наметах Хама.
52
Свій же народ Він вивів, як овець, і, наче отару, провадив їх пустелею.
53
Вони рухались у повній безпеці й не мали страху, бо їхніх ворогів поховало море.
54
Привів їх до Своєї Святої Землі, — до тієї гори, яку здобула Його правиця.
55
Прогнав перед ними народи і шляхом жеребкування наділив спадщиною, оселивши в наметах Ізраїльські племена.
56
Вони й надалі спокушували Бога, протидіючи Всевишньому й не дотримуючись Його постанов.
57
Як і їхні батьки, вони стали відступниками, — не зберігали вірності, зраджували, як ненатягнутий лук.
58
Спонукали Його до гніву своїми жертовниками на узвишшях, викликали в Нього ревнощі своїми ідолами.
59
Побачив це Бог, дуже обурився й цілковито відкинув Ізраїль;
60
Він покинув Своє місцеперебування в Шіло, — Намет, у якому перебував серед людей.
61
Він віддав у полон Свою силу (Ковчег), і Свою славу — в руки ворога.
62
Гніваючись на Свою спадщину, Він віддав Свій народ під меч.
63
Вогонь пожирав їхніх юнаків, а їхнім дівчатам не співали весільних пісень.
64
Їх священики загинули від меча, а їхні вдови навіть не оплакали своїх покійників…
65
І ось Господь, як від сну пробудився, наче воїн-витязь, збуджений вином, —
66
розгромив Своїх ворогів з тилу, завдавши їм вічної ганьби.
67
Він зневажив наметом Йосифа, не обравши племені Єфрема,
68
а обрав плем’я Юди — гору Сіон, яку вподобав.
69
Там збудував Свою Святиню, як найвище місце, — як землю, що укріпив навіки.
70
Він обрав Давида, Свого слугу, прикликавши його від отари овець.
71
Він взяв його від овець з ягнятами, щоб пасти Свій народ, — нащадків Якова, Ізраїль — Свою спадщину.
72
І він пас їх у чистоті свого серця, мудро направляючи їх своїми руками.
