Дiї Глава 27 - Українська Біблія. Переклад Огієнко 1962

1: А коли постановлено, щоб відплинули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'язнених сотникові, Юлієві на ім'я, з полку Августа.
2: І посідали ми на корабля адрамітського, що пливсти мав біля місць азійських, та й відчалили. Із нами був Арістарх македонець із Солуня.
3: А другого дня ми пристали в Сидоні. До Павла ж Юлій ставивсь по-людському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.
4: А вирушивши звідти, припливли ми до Кіпру, бо вітри супротивні були.
5: Коли ж переплинули море, що біля Кілікії й Памфілії, то ми прибули до Лікійської Міри.
6: І там сотник знайшов корабля олександрійського, що плинув в Італію, і всадив нас на нього.
7: І днів багато помалу пливли ми, і насилу насупроти Кніду приплинули, а що вітер нас не допускав, попливли ми додолу на Кріт при Салмоні.
8: І коли ми насилу минули його, то припливли до одного місця, що зветься Доброю Пристанню, недалеко якого знаходиться місто Ласея.
9: А як часу минуло багато, і була вже плавба небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,
10: говорячи їм: О мужі! Я бачу, що буде плавба з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу й корабля, але й для наших душ.
11: Та сотник довіряв більше стерничому та власникові корабля, ніж тому, що Павло говорив.
12: А що пристань була на зимівлю невигідна, то більшість давала пораду відплинути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітрам із півдня та з півночі.
13: А як вітер південний повіяв, то подумали, що бажання вони досягли, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.
14: Але незабаром ударив на них рвачкий вітер, що зветься евроклідон.
15: А коли корабель був підхоплений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й понеслися.
16: І наїхали ми на один острівець, що Клавдою зветься, і човна насилу затримати змогли.
17: Коли ж його витягли, то засобів допомічних добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітрила, і носилися так.
18: А коли зачала буря міцно нас кидати, то другого дня стали ми розвантажуватись,
19: а третього дня корабельне знаряддя ми повикидали власноруч.
20: А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зорі, і буря чимала на нас напирала, то останню надію ми втратили, щоб нам урятуватись...
21: А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, і обминули б були ці терпіння та шкоди.
22: А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине, окрім корабля.
23: Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу,
24: та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе.
25: Тому то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.
26: І ми мусимо наткнутись на острів якійсь.
27: А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріятицькому морю, то десь коло півночі стали домислюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.
28: І, запустивши оливницю, двадцять сяжнів знайшли. А від'їхавши трохи, запустити оливницю знову, і знайшли сяжнів п'ятнадцять.
29: І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітві з корми, і благали, щоб настав день.
30: А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть,
31: то сказав Павло сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете!
32: Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти.
33: А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.
34: Тому то благаю вас їжу прийняти, бо це на рятунок вам буде, бо жадному з вас не спаде з голови й волосина!
35: А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма, і, поламавши, став їсти.
36: Тоді всі піднеслись на дусі, і, стали поживу приймати.
37: А всіх душ нас було в кораблі двісті сімдесят шість.
38: І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.
39: А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе затоку якусь там угледіли, що берега плаского мала, до якого й вирішили, як можна, приплисти з кораблем.
40: Підняли тоді кітви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворозки в стерна, і вітрило мале за вітром поставили, та й покерували до берега.
41: Та ось ми натрапили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілкому: ніс загруз й позоставсь нерухомий, а корма розбивалася силою хвиль...
42: Вояки ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котрийсь не поплив і не втік.
43: Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній намір, і звелів усім тим, хто пливати вміє, щоб скакали та перші на берег виходили,
44: а інші хто на дошках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!