Вiд Iвана Глава 11 - Українська Біблія. Переклад Огієнко 1962

1: Був же хворий один, Лазар у Віфанії, із села Марії й сестри її Марти.
2: А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і волоссям своїм Йому ноги обтерла.
3: Тоді сестри послали до Нього, говорячи: Ось нездужає, Господи, той, що кохаєш його!...
4: Як почув же Ісус, то промовив: Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, щоб Син Божий прославився нею.
5: А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря.
6: А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був.
7: Після ж того говорить до учнів: Ходімо знову в Юдею.
8: Йому учні сказали: Учителю, таж допіру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди підеш?
9: Ісус відповів: Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткнеться, цьогосвітнє бо світло він бачить.
10: А хто ходить нічної пори, той спіткнеться, бо немає в нім світла.
11: Оце Він сказав, а по тому говорить до них: Друг наш Лазар заснув, та піду розбудити Його.
12: А учні сказали Йому: Як заснув, то він, Господи, видужає.
13: Та про смерть його мовив Ісус, вони ж думали, що про сонний спочинок Він каже.
14: Тоді просто сказав їм Ісус: Умер Лазар.
15: І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього.
16: Сказав же Хома, називаний Близнюк, до співучнів: Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати.
17: Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гробі.
18: А Віфанія поблизу Єрусалиму була, яких стадій з п'ятнадцять.
19: І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розважити їх.
20: Тоді Марта, почувши, що надходить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа.
21: І Марта сказала Ісусові: Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат...
22: Та й тепер, знаю я, що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!
23: Промовляє до неї Ісус: Воскресне твій брат!
24: Відказує Марта Йому: Знаю, що в воскресення останнього дня він воскресне.
25: Промовив до неї Ісус: Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити.
26: І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?
27: Вона каже Йому: Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ.
28: І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марію, сестру свою, кажучи: Учитель тут, і Він кличе тебе!
29: А та, як зачула, квапливо встала й до Нього пішла.
30: А Ісус не ввійшов був іще до села, а знаходивсь на місці, де Марта зустріла Його.
31: Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапливо встала й побігла, подалися за нею, гадаючи, що до гробу пішла вона, плакати там.
32: Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!
33: А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжалобився та й зворушився Сам,
34: і сказав: Де його ви поклали? Говорять Йому: Іди, Господи, та подивися!
35: І закапали сльози Ісусові...
36: А юдеї казали: Дивись, як кохав Він його!
37: А з них дехто сказали: Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?
38: Ісус же розжалобивсь знову в Собі, і до гробу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній налягав.
39: Промовляє Ісус: Відваліть цього каменя! Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі...
40: Ісус каже до неї: Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, славу Божу побачиш?
41: І зняли тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув.
42: Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене.
43: І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю, вийди сюди!
44: І вийшов померлий, по руках і ногах обв'язаний пасами, а обличчя у нього було перев'язане хусткою... Ісус каже до них: Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив...
45: І багато з юдеїв, що посходилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували.
46: А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що Ісус учинив.
47: Тоді первосвященики та фарисеї скликали раду й казали: Що маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить?
48: Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, і прийдуть римляни, та й візьмуть нам і Край, і народ!
49: А один із них, Кайяфа, що був первосвящеником року того, промовив до них: Ви нічого не знаєте,
50: і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!
51: А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за народ мав умерти,
52: і не лише за народ, але й щоб сполучити в одне розпорошених Божих дітей.
53: Отож, від того дня вони змовилися, щоб убити Його.
54: І тому не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфрем, і тут залишався з Своїми учнями.
55: Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з Краю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очистити себе.
56: І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одного: А як вам здається? Хіба Він не прийде на свято?
57: А первосвященики та фарисеї наказа дали: як дізнається хто, де Він перебуватиме, нехай донесе, щоб схопити Його.