Юлія

Мене звати Юля, мені 23 роки, я живу і працюю за кордоном мед сестрою, тут моє життя змінилося і я стала ближче до Бога, почала ходити на службу, молитися , ісповідуватись, читати релігійну літературу. Але так як я не маю зовсім підтримки зі сторони батьків так як мама хвора і контакт відсутній а папа до мене байдужий то відчуваю себе інколи самотньо хоч маю тут трохи друзів , хлопця та зрозуміло що ніхто батьків не замінить і тому відчуваю себе не повноцінною . І по натурі я людина яка часто замикається в собі і це мене ізолює від світу мені тоді тяжко комунікувати з людьми і я накручую себе що мене ніхто не любить і я нікому не потрібна . Маю часто думки шо хочу все покинути, тяжко фізично працюю , нічого не приносить задоволення, трачу сенс життя і навіть приходять думки про самогубство. Я стараюся ще більше молитись та ці періоди повторюються і з кожним разом в мене все більше опускаються руки . Я боюся зіпсувати своє життя якщо піду на поводу в своїх бажать все покинути і піти неправильною дорогою. І сама себе докоряю що в таких ситуаціях зневірююсь і думаю що мої молитви нічого не дають . А ще дуже часто хочеться батьківського тепла і опори а коли розумію що ніколи вже не матиму цього то так тяжко на душі стає. І такі стани майже депресії дуже часто з’являються не знаю як з цим боротися.