Розповідає Світлана. Я дуже вдячна Богові за своє життя. Мені зараз 38 років – і всі ці роки Господь зі мною поруч. Навіть коли я відійшла від Нього, забула, Він не забув мене й не залишив. Коли я потрапила у біду, Він як люблячий Батько, Який розуміє і прощає, подав мені руку і вивів із біди.
Хочу поділитись свідченням про те, як Бог підняв мене з ліжка. Я захворіла, у мене відмовила нога, біль у спині був жахливий. Мені давали найсильніші знеболювальні уколи, але нічого не допомагало. Проте я знала, що Бог зі мною і Він не дасть мене скривдити. Одного дня, коли я лежала в лікарняній палаті, я увімкнула музику і незважаючи на біль, почала співати, прославляючи Бога. У цей час за мене молилися інші люди та моя подруга. Зненацька я почула голос Бога, що в понеділок я ходитиму. Це було у п'ятницю. Але в суботу прийшла медсестра і зробила якійсь укол, після чого в мене відмовила вже друга нога і вся нижня частина тіла. Я навіть не відчувала, що хочу до туалету. Але я пам'ятала, що сказав мені Бог і почала ще більше співати і прославляти Його. Мені сказали – без операції ти не встанеш. Але я відповіла: "ні". Лікарі дивилися на мене як на ненормальну. Настав понеділок і мене повезли на обстеження, моя подруга продовжувала молитись за мене весь цей час. Я лежу, і раптом у мене сльози градом, жар по тілу (це було в кабінеті лікаря). Я встаю та відчуваю свої ноги. Лікар, коли виписувала мене, сказала - я не вірила, що ти піднімешся без операції на ноги. А я вірила, що Бог мене не залишить
Але це не одне диво, яке сталося там у лікарні. Коли я лежала, у мене спитали, що ти слухаєш і співаєш. Я сказала – прославлення Бога. Люди, які були поруч, попросили включити музику гучніше. Вони слухали та плакали. Після цього ранок в нас починався не з ниття, що кому болить, а з прославлення. І всі, крім однієї людини, молились молитвою покаяння. Коли я повернулася з обстеження і люди побачили, що я прийшла своїми ногами, вони не могли зрозуміти, що відбувається. Я попросила подругу. яка була зі мною, помолитися за бабусю, яка лежала в палаті і не могла ходити. Після молитви бабуся сама пішла до їдальні. Тільки одна жінка не хотіла чути про Бога і назвала нас відьмами. Але в останній день перед випискою вона підійшла та попросила за неї помолитися.
У мене багато життєвих свідчень, бо за ті роки, які я прожила, Бог мене ніколи не залишав. Я дуже Йому вдячна за те, що Він навчає мене, веде по життю, дає випробування, щоб я ставала мудрішою, підтримує, виводить із бід і міцно тримає мене за руку. Вдячна за те, що я можу ходити. За те, що Він дає милість бути з Ним і називати Його Батьком. Бог любить нас усіх. Навіть коли ми падаємо, Він чекає, щоб ми прийшли до Нього і дозволили Йому подати нам руку допомоги. Він чує кожну молитву і любить нас.
Розповідає Світлана. Я дуже вдячна Богові за своє життя. Мені зараз 38 років – і всі ці роки Господь зі мною поруч. Навіть коли я відійшла від Нього, забула, Він не забув мене й не залишив. Коли я потрапила у біду, Він як люблячий Батько, Який розуміє і прощає, подав мені руку і вивів із біди.
Хочу поділитись свідченням про те, як Бог підняв мене з ліжка. Я захворіла, у мене відмовила нога, біль у спині був жахливий. Мені давали найсильніші знеболювальні уколи, але нічого не допомагало. Проте я знала, що Бог зі мною і Він не дасть мене скривдити. Одного дня, коли я лежала в лікарняній палаті, я увімкнула музику і незважаючи на біль, почала співати, прославляючи Бога. У цей час за мене молилися інші люди та моя подруга. Зненацька я почула голос Бога, що в понеділок я ходитиму. Це було у п'ятницю. Але в суботу прийшла медсестра і зробила якійсь укол, після чого в мене відмовила вже друга нога і вся нижня частина тіла. Я навіть не відчувала, що хочу до туалету. Але я пам'ятала, що сказав мені Бог і почала ще більше співати і прославляти Його. Мені сказали – без операції ти не встанеш. Але я відповіла: "ні". Лікарі дивилися на мене як на ненормальну. Настав понеділок і мене повезли на обстеження, моя подруга продовжувала молитись за мене весь цей час. Я лежу, і раптом у мене сльози градом, жар по тілу (це було в кабінеті лікаря). Я встаю та відчуваю свої ноги. Лікар, коли виписувала мене, сказала - я не вірила, що ти піднімешся без операції на ноги. А я вірила, що Бог мене не залишить
Але це не одне диво, яке сталося там у лікарні. Коли я лежала, у мене спитали, що ти слухаєш і співаєш. Я сказала – прославлення Бога. Люди, які були поруч, попросили включити музику гучніше. Вони слухали та плакали. Після цього ранок в нас починався не з ниття, що кому болить, а з прославлення. І всі, крім однієї людини, молились молитвою покаяння. Коли я повернулася з обстеження і люди побачили, що я прийшла своїми ногами, вони не могли зрозуміти, що відбувається. Я попросила подругу. яка була зі мною, помолитися за бабусю, яка лежала в палаті і не могла ходити. Після молитви бабуся сама пішла до їдальні. Тільки одна жінка не хотіла чути про Бога і назвала нас відьмами. Але в останній день перед випискою вона підійшла та попросила за неї помолитися.
У мене багато життєвих свідчень, бо за ті роки, які я прожила, Бог мене ніколи не залишав. Я дуже Йому вдячна за те, що Він навчає мене, веде по життю, дає випробування, щоб я ставала мудрішою, підтримує, виводить із бід і міцно тримає мене за руку. Вдячна за те, що я можу ходити. За те, що Він дає милість бути з Ним і називати Його Батьком. Бог любить нас усіх. Навіть коли ми падаємо, Він чекає, щоб ми прийшли до Нього і дозволили Йому подати нам руку допомоги. Він чує кожну молитву і любить нас.
рейтинг: -2