Коментувати

Продовжую молитися про навчання та можливість працевлаштування.Вже йде 4місяць після того як мені зробили операцію.я б могла хоч інколи правати,але я нічого не можу знайти,мені не легко тут шукати роботу,адже мову я лише вчу.ще мабуть депрессія в онука та матусі і я їх заспокіюю і постійно відволікаюся(у мами зявилася шопофобія є бажання йти купувати речі,або ж взагалі відвідувати гуманітарний шопінг і зносити речі до приміщення де ми мешкаємо..вона не розуміє що ми тут тимчасово,каже :я вірю що Господь нам дасть де жити)...я не хочу руйнувати її віру,але ж якій країні потрібні зруйновані каліки у предпенсійного віку які не можуть попіклуватися про своє забезпечення...хіба вони винні що ми десь на когось поклали своє здоровя та молодість,хіба вони винні що наш дім хтось зруйнував..? Онук також стає безпечним..аід страхів потрапити під снаряди він не виходить на вулицю...самостійно майже взагалі....просто сидить...я продовжую працювати за копійки,бо також не бачу іншого виходу,працюю без оформлення ,без стажу...волрнтерство у нашій країні взагалі не вважається як првця..я волонтерила дуже багато а стажу у 50років маю лише 5років..без житла(яке розбито,без бізнес інструментів які розтягнуті по світу...) Це дуже важко проходити... Я розумію що усьому прийде кінець але взагалі не бачу майбутнього..і тут ми не залишимось і назад повертатися нікуди,нізчим..моліться про нашу родину..про мою дочку яка досі у Харкові і її не випускають,дай Бог їй побачитися та зєднатися з сином про молодшу яка їздить Европою...дай Бог їй добрих приймаючих людей..друзів...майбцтнє... ...про онука дай Бог йому інтерес до справи у якій буде його майбутнє...та дай Боже мені сил і мудрості і розуму..як зустріти старість та попіклуватися про свою маму..