Чому Бог, караючи царя Давида, послав моровицю на весь народ?

У 24 розділі 2-ї книги Царів розповідається історія про те, як цар Давид наказав своєму воєначальнику Іоаву провести перепис всього Ізраїля. Іоав став відмовляти царя, але "слово царя… перемогло". Коли народ був порахований, Давид зрозумів, що згрішив і став просити Господа про прощення. Бог запропонував йому на вибір одне з трьох покарань: або сім років голоду в країні, або три місяці Давид буде ховатися від переслідувань своїх ворогів, або три дні моровиці в народі. Давид обрав моровицю.

Може здатися, що Бог несправедливий, караючи народ за гріх царя. Але все пояснює перший вірш 24 розділу. "Гнів Господній знову запалав на Ізраїля, і намовив він через них Давида, говорячи: іди, перелічи Ізраїля та Юду." (2 Сам. 24:1). Виявляється, все почалося з гріха народу, на який запалав гнів Господній. І тільки після цього згрішив цар. Виходить, що дії царя відображають духовний стан його народу. Якщо народ грішить, то і цар починає робити неугодні Богові речі.

Біблія говорить, щоб ми (народ) молилися за своїх правителів:

"Отже, перш за усе благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів і за всіх начальників, щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості" (1-е Тим. 2:1-2)

Очевидно, ізраїльський народ не молився за свого царя й цим самим грішив перед Богом, за що його спіткала моровиця. Але той же самий цар Давид, будучи правителем богобоязливим, став кликати до Господа, і заступив свій народ від моровиці, принісши жертву Богові:"І збудував там Давид жертовник Господеві та приніс всепалення й мирні жертви. І Господь змилосердився над краєм, і пошесть усунулась від Ізраїля." (2 Сам. 24:25).

Апостол Павло закликає нас не противитися начальникам (які наділені владою в рамках Божих повноважень) і не засуджувати їх (що рівнозначно супротиву), але стежити за своїми вчинками, щоб ми самі не грішили перед Богом.

"Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була б від Бога; і ті, існуючі влади, установлені Богом. Тим то, хто противиться владі, противиться Божому велінню, а ті, що противляться, самі на себе суд стягають. Начальники бо страшні не тим, що добро, а тим, що зло чинять. Хочеш не боятися влади? Чини добро, і будеш мати похвалу від неї; вона бо - слуга Божий, тобі на добро. А як ти чиниш зло, то бійся, бо недарма меч носить; вона - Божий слуга, що відомщає і карає того, хто чинить зло" (Римл. 13:1-4).