Потаємний характер молитви

У Нагірній проповіді Ісус дав кілька порад, що стосуються молитви до Небесного Батька.

"А коли молитеся, не будьте як ті лицеміри, що люблять навидноті молитися по синагогах та на перехрестях, щоб показатися людям. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А коли молитесь, не говоріть зайвого, як ті погани; гадають бо, що за своєю велемовністю будуть вислухані"(Євангелія від Матвія 6:5-7)

У цьому місці Писання підкреслюється потаємний характер молитви. Ми не повинні молитися напоказ перед людьми, чекаючи, що люди оцінять, як "добре" ми молимося. Адже найголовніше в молитві - досягти серця Бога, отримати Його "оцінку". Чи має сенс отримати схвалення від людей, але при цьому позбутися Божої підтримки? Адже відповідає на молитви Бог, а не люди. Не варто також соромитися висловлювати свої молитовні почуття."А хто відречеться від Мене перед людьми, відречуся від того і Я перед Отцем Моїм Небесним"(Євангелія від Матвія 10:33) - навчав Ісус Христос.

Ісус говорить також про "відокремлене місце", "таємну кімнату" для молитви. Тут не мається на увазі те, що треба неодмінно кудись сховатися від людей (хоча це іноді буває корисно). Важливо, щоб молячись до Отця, ми відклали всі свої турботи і зосередили свою увагу тільки на Бозі, на спілкуванні з Ним. У цьому випадку Бог обіцяє явну нагороду - відповідь на молитву, дарування того, що ми просимо.

Спілкуючись з Богом, не варто говорити багато, вимовляти завчені "красиві" слова. Адже Його цікавлять не краса нашої мови, а слухняне серце, яке шукає Його і любить Його.