У сусіда солодше, більше, зеленіше …

Дивлячись на кількість прислів'їв і приказок, народ в усі часи помічав, що у сусіда в саду яблука смачніші і більші, полуниця солодша, а трава - зеленіша. Який бажаний є заборонений плід! Як хочеться залізти в чужий сад і покуштувати оте яблучко ... Або повалятися на зеленій травичці – своя не така приваблива: суха, жовтувата ... І ми ліземо через паркан, рвемо одяг, лаємо злого сусідського пса - коротше, долаємо масу перешкод, і потім ... А самі знаєте, що потім.

Що ж з усіма нами не так? Чому, тільки спробувавши чуже, ми розуміємо, що наше було не гірше?

По-моєму, справа у звичайній людській заздрості, іменованої в народі жабою. Жаба давить, коли ми бачимо чиєсь щастя, затьмарює наші власні проблеми. Не навчили нас радіти успіхам іншої людини! Напевно, багатьом знайоме: «Подивися на Марійку: яка розумниця! Не те що ти двієчниця!» Або: «Ось який Петя молодець! А ти не син, а суцільне покарання!». Ті з нас, кому «пощастило» чути від батьків подібне, твердо засвоїли: треба якось переплюнути Машу і Петю! Ось і заглядаємо через сусідський паркан, бажаючи мати те, що виглядає краще, ніж своє власне.

Дівчинка-двієчниця, якій ставили в приклад Марійку, рідко шукає можливість чогось досягти самостійно, адже вона знає від мами, що ні на що не здатна. Значить, утвердитися треба за рахунок когось, наприклад, вирости і вдало вийти заміж. Вийшла. Але знову щось не так. Тому що Марійка випадково опинилася сусідкою, і чоловік у неї багатший, молодший і красивіший. І починається полювання за чужим чоловіком...

А хлопчик, вихований на прикладі Петі, або взагалі не одружиться - все життя шукає «найкращу», або, будучи одруженим, продовжує пошуки. Чи не тому, що йому цього дуже хочеться - підкоряючи жіночі серця, він відчуває себе героєм, таким собі мачо, і весь світ немов лежить біля його ніг! Особливо приємно, коли дружина дізнається про зради і плаче, просить повернутися в сім'ю, каже, що він їй потрібен і без нього вона жити не може. Невірний чоловік, можливо, нагуляється і повернеться, але при нагоді щоразу нагадає про «послугу».

Але якщо зазирнути глибоко в душу чоловікові і жінці - любителям відвідати чужий сад, ми побачимо там біль і порожнечу. Немає там радості, немає миру і спокою. Володіння чужим не робить нас щасливими...

На своїй ділянці, звичайно ж, ми бачимо всі недоліки: вигорілу на сонці траву, каміння, бур'яни. А коли кидаємо погляд на ділянку за парканом, що там? Ідеальний газон, гарний, рівний - чудо! Є навіть приповість про те, як незадоволений своєю ділянкою фермер вирішив продати непридатну землю, на якій було дуже багато каменів - він тільки й робив, що викидав ці камінці, - і поїхати на золоті копальні, щоб розбагатіти. Чоловік продав землю, але золота не знайшов і так і згинув на чужині. А той, хто купив його ділянку, виявив там алмазну жилу: алмази просто валялися серед грудок землі, так схожі на каміння, адже алмаз тільки після обробки стає діамантом і набуває величезну цінність.

Наскільки простіше і спокійніше стало б усім нам, якби ми засвоїли: не треба шукати щастя на стороні, в переважній більшості випадків воно лежить у нас під ногами!

Постарайтеся зі своїх алмазів – чоловіків та жінок, яких дав вам Бог, - створити діаманти! І пам'ятайте, що цінності потрібно вміти не тільки створювати, а й берегти. Бережіть своє щастя, не жбурляйте в нього різкими словами, не ображайте його необдуманими вчинками. Інакше його підбере хтось інший, обтрусить пил і бруд, зігріє теплом свого серця - і той алмаз, який ви викинули, вразить вас прекрасним сяйвом своїх граней. Але сяяти він буде вже не на вашому пальці...

(Автор Світлана Мергасова)